Слава Балбек: «Кожне пропущене тренування збільшує розміри пекла на старті»
На рахунку Слави Балбека сотні архітектурних проектів по всьому світу і три завершені половини Ironman – найвідоміших змагань з тріатлону. На ALL STARS Talks співзасновник архітектурної майстерні 2B.group розповів про те, як завершив боксерську кар'єру заради роботи архітектором, як доганяв бабусю на «айронмені» і як змінилося його життя через серйозні тренування.
– Чому ти обрав тему «спорт у житті архітектора»? Є щось спільне у всіх архітекторів стосовно спорту?
– Зараз мені 34 роки і моє життя можна розділити навпіл: перші 17 років це більше спорт, а далі – більше робота. Хоча я не називаю її роботою, це стиль життя, процес, що займає 24 години на добу – просто зараз десь падає стіна, десь гіпсокартон не підійшов, плитка не та приїхала і так постійно. До 17 років це були напівпрофесійні тренування. А тепер є 20 годин на роботу і чотири на спорт, ще іноді я сплю. Але коли я почав займатися тріатлоном довелося налаштувати свій графік, навчитися спати. До цього був хаос.
– Якими видами спорту ти займався?
– Мій тато Майстер спорту з трьох видів боротьби, тож з першого до третього класу я займався ушу. Потім до 18 років боксував, виконав КМС, був 4-кратним чемпіоном Києва, займав друге місце по Україні, пройшов шлях від категорії 48 кг до 85 кг. А потім почав отримувати важкі нокаути і зрозумів, що хочу бути архітектором, а не тренером з боксу.
Далі був період занять фрісбі: це як гра з собакою, тільки на полі собак семеро і вони в твоїй команді. А є ще сім собак з іншої команди, і вони – проти тебе. Моя команда зайняла четверте місце на пляжному чемпіонаті у Барселоні. Це був вихід енергії, компенсація сидячої роботи і копанні у кресленнях.
– Чому перестав займатися фрісбі і як прийшов до участі в Ironman?
– У мене був перелом п'ятки і рік я провів на милицях, нічим не займався. Був реабілітаційний період, коли я познайомився з класною родиною, яка професійно займається тріатлоном. Вони подарували мені участь у половинці Ironman в Каліфорнії. Тоді ще не минуло року від завершення лікування, я тільки-но пробіг свої перші 5 км після року пересування на одній нозі. А вони вирішили, що мені потрібна ціль, щоб була мотивація займатися спортом. На той час я не плавав, не катався не велосипеді і не бігав – хіба що за фрісбі.
Старт був за чотири місяці. Я завантажив собі додаток для підготовки, де щодня надавалися інструкції, що робити. Сходив на кілька лекцій про те, як зробити Ironman і не померти. Багато хто казав, що головне – фінішувати.
На змаганнях я був єдиним, хто плив брасом, бо кролем задихався б через п'ятдесят метрів. Якось я все-таки доплив і пересів на велосипед.
До цього я в принципі ніколи в житті не їздив дистанцію 90 км. Раніше я їздив на велосипеді: «Україна», «Орльонок», потім була перерва на 20 років. Я купив собі простий шосейний велосипед за 600 доларів і максимум до старту проїжджав 60 км – це були найгірші дні у моєму житті. Коли я зліз з нього після цього і зрозумів, що за тиждень мені потрібно їхати 90 км – подумав, що це «капець».
На дистанції перші 45 км все було окей. Мене обганяли 70-річні бабусі, я відчував себе «дном» і саме це мотивувало рухатися далі. Я неправильно натискав на педалі і мене схопили судоми, почав лупити себе по ногах – відпустило. Потім у мене ноги були повністю у синцях.
На біговому етапі, на п'ятому кілометрі я догнав одноногу бабусю. Ви уявляєте моє здивування, коли я наздоганяю людину у якої на нозі написаний вік – 80 і розумію, що гірше за мене ніхто вже не біжить.
У половинках Ironman 30% учасників не добігає до фінішу. Тобто, умовно з 3000 учасників тисяча просто фізично не встигає завершити трасу. Але я добіг. Як мені і обіцяли, на фініші було все – я сідав, ридав, хапався за голову. І після цього мені захотілося ще! Тільки я вирішив підійти до цього серйозно - знайти людину, яка мене консультуватиме, порадить, що робити, аби не підіймався пульс, правильно розподілялось навантаження. І ось в 2018 я пройшов свою другу і третю половинку Ironman.
Архітектура міста – це у мене в серці, а гори і море – всередині.
– Складно було знайти тренера?
– Мені порадили 5-6 тренерів і я почав обирати. Зараз у мене є тренер з плавання, яка за три місяці навчила мене кролю. На вело і біг мене тренує Юра Клім – багатократний чемпіон, займав четверте місце на повному Ironman у Барселоні і зробив 20 «половинок». Він розповів, що суть бігу – навчитися бігти на низькому пульсі. Я казав йому: «Юра, я майже іду!» А він: «Спочатку ти будеш бігти так, як он там бабусі ідуть, а потім темп буде зростати».
– Як тренуєшся зараз?
– Тренування займають дві години на день. Коли я готувався до другої половинки, то боявся, що все зникне: бізнес розвалиться, дружина піде, собака образиться, бо мене ніколи не буде вдома. Тим паче всі поширювали цей постпро дружину айронмена.
Насправді це допомагає структурувати особисте життя. Я розумію, що маю прокинутися о 7 і о 8 виїжджати на роботу, або завершити останню зустріч о 19, бо о 19:30 маю бути на «Атлеті». Враховуючи, що у мене вільний графік, я зранку іду на плавання, ввечері та в неділю бігаю та їжджу на велосипеді.
Я розумію, що кожне пропущене тренування збільшує розміри пекла на старті. За час підготовки до другої половинки я не пропустив жодного! Навіть у відрядження на чотири дні я беру з собою три комплекти форми – ⅔ сумки іде на них. І поруч із цим бізнес, 30 проектів. Це життя тріатлета.
– Що складніше: підготуватися фізично чи морально?
– Моральнї підготовки у мене не було. Це як стрибок з парашутом: коли ти вже злетів, то у будь-якому разі випадеш. У тріатлоні так само. Я всім кажу, що у цьому немає нічого надприродного, якщо готуватися.
– Як відбуваються змагання?
– Все починається десь о п'ятій ранку. За день до цього треба ситно поїсти, щоб накопичити енергію, але не надто пізно – щоб встигнути потім не витрачати дорогоцінні хвилини на туалет.
Перший етап – плавання, далі – вело і біг. Між ними відвідуєш два типи транзиток: ту, де залишається одяг для бігу та вело, і ту, де реєструється вел. Ти приходиш на заплив у гідрокостюмі. Під ним – уже велошорти. У профі є й інші хитрощі, як мінімізувати час на перевдягання. Тому у мене на транзитну зону після плавання витрачається сім хвилин, а у них – півтори. Після велоетапу перевзуваєшся у кросівки. Профі біжать на босу ногу, а я вдягаю шкарпетки, попередньо скидаю пісочок.
– Скільки коштує підготовка до такого старту?
– Сумарно – близько 2000 доларів. Участь – 300 доларів незалежно від міста, такі старти щомісяця відбуваються по всьому світу. Квитки туди. Гідрокостюм – від 300 до 1500 доларів. Велоекіпірування з шоломом і взуттям – 300-400 доларів. Хоча перший айронмен був пройдений на шматку заліза без передач, і цей рекорд досі не побито!
– Які мають бути умови, аби половинка чи повний Ironaman відбулися в Україні?
– Ironman – це бренд. А подібні старти у нас проводяться, у Харкові, наприклад.
– Як ти обираєш трасу?
– Вважається неправильним порівнювати час проходження у різних містах і країнах – різні погодні умови, різні траси. Моя третя половинка буде у тому ж місці, що і перша. Тільки так я зрозумію, скільки я реального нагнав на кожному етапі, який мій потенціал.
– Які емоції викликає тріатлон?
– Це задоволення собою. На останніх 500 метрах ти маєш акумулювати сили, щоб рванути. Це не порівняти ні з чим. Фішка Ironman – ти не можеш цього купити, лише натренуватися. Так, тобі потрібно витратитися, але цього не вийде просто купити.
– Як ти відновлюєшся?
– Головне відновлення – це сон. Якщо не спиш – не зможеш тренуватися. Я сплю по шість годин, хоча потрібно сім. Раніше спав по три-чотири, а то і по дві години. Зараз о 22:00 я вже готуюсь до сну.
Правильно, аби програму складав тренер, оцінючи рівень підготовки спортсмена. Навантаження не зростає постійно, воно хвилеподібне. Плюс є спортивне харчування, енергетики. Кажуть, Ironman – це вид спорту з чотирьох категорій – біг, плавання, велосипед і харчування. Потрібно розрахувати свій раціон на 10-12 годин – сухі пайки, гелі, ізотоніки. Ти маєш лише 50 метрів, щоб з'їсти і запити гель – інакше дискваліфікують.
– Які твої улюблені локації для подорожей?
– Попередні два роки – це Штати, бо у нас два великих проекти у Нью-Йорку та Сан-Франциско – ми там велику церкву переробили на івент-хол. Коли я лечу туди, то підганяю під ці перельоти мандрівки в інших штатах.
– А де мрієш побувати?
– В Японії. Я фанат природи. Архітектура міста – це у мене в серці, а гори і море – всередині.
– Чи можливо за допомогою архітектури побудувати місто без заторів?
– Можливо. Але це заслуга не архітекторів, а керівництва. Одними урбаністами все не виправити.
– Яка київська будівля подобається тобі найбільше?
– У мене період любові з київським модернізмом. Вивчаю, дивлюсь, фотографую. Але точно не сучасні.
– А ти хочеш звести сучасну будівлю?
– Якщо чесно, ні, це невдячна історія. Ми брали участь у проектах розробки житлових кварталів. Але в Україні постійні обмеження в часі, бюджеті, умовах – і всі твої творчі старання завершуються коробкою з пенопласту з трьома варіантами кольору і ти потім кажеш: «Ні-ні, це не я робив».
– Як ти вдягаєшся у житті?
– У мене творча професія, що виправдовує зовнішній вигляд. Не маю мети ходити у спортивному, бо тренуюсь. Але завжди маю з собою всі комплекти форми про всяк випадок: не вийшло велотренування, піду побігаю. А от піджак востаннє я вдягав на випускний у 9 класі, і ще на весілля.
Фото: Віталій Юрасов
Відео: Саляр Алі
© 2019 ALL STARS Talks
